| Головна » Статті » Виховна робота » Сценарії заходів |
Виховна година "Україно! Ти моя молитва!"
 Сценарій години спілкування за темою: "Україно! Ти — моя молитва!"  Автор: Носенко Володимир Анатолійович, класний керівник 11-Б класу Зміст виховної діяльності: Ціннісне ставлення до суспільства і держави Час проведення: 45 хвилин Місце проведення: класна кімната Тема: «Україно! Ти – моя молитва!». Мета: виховати в учнів почуття любові до своєї Батьківщини, поваги до власного народу. На прикладі етнографічних матеріалів, літературних творів та історичних джерел продемонструвати учням кращі традиції та чесноти нашого народу. Обладнання: Урочисто прибрана актова зала, диски для музичного супроводу, проектор, екран, ноутбук, вишиті рушники, український національний одяг. ХІД ЗАХОДУ Сцена. В глибині тин з лози. Біля нього криниця. Сцена прикрашена зеленню, квітами. На сцену виходить дівчина. Милуючись красою навколишньої природи говорить: Чом, земле моя, Так люба ти мені. Чом, земле моя, Чарує так мене Краса твоя? 1-ша ведуча: Велика і красива земля України – неозорі степи і поліські пущі, зелені Карпати і широкополі лани Подніпров’я, вільні причорноморські простори і задумливі береги зачарованої Десни. Але для кожної людини наймилішим куточком на землі є рідна батьківська хата, садок біля неї і криниця, стежка від якої веде нас до рідних вікон, до найтеплішого тепла. “Об’їздив світ, - каже один літній чоловік, стоячи біля своєї криниці, - а солодшої води від нашої не зустрічав”. Його криницю викопав дід, вимостив стіни круглим камінням – вічна. 2-га ведуча: Шукали люди здавна, яке слово може вмістити в собі глибини мудрості, добра, знань, і спинились на слові “криниця”. Отак і чуємо: Омиймо душі свої з криниць первородних і чистих, черпаймо з криниць народного розуму, невичерпна криниця слави нашої, криниця Слова, що єднає народ... 1-ша ведуча: Готуючи нашу сьогоднішню розповідь, ми зачерпнули з криниці нашої духовності невмирущі слова Шевченка, Нечуя-Левицького, Стефаника, влучне народне слово, зачерпнули мелодії українських народних пісень. І нехай жива вода цих слів і мелодій очистить наші душі. На сцену виходять хлопці і дівчата в українських національних костюмах. Звучить пісня “Туман яром...” 2-га ведуча: З давніх-давен люди бережно ставились до криниці, оспівували в піснях, складали легенди. ...Била з-під землі криниця. П’єм воду – не нап’єшся. Вмиє, було, дівчина в ній своє лице – красунею стане. Парубки пірнали – дна не досягали. Сили їм молодечої додавала чарівна криниця. Коли на землю нашу ступили завойовники, їм також закортіло напитися води зачерпнути – пішла криниця глибоко в землю, не дала сили ворогам лютим. 1-ша ведуча: А ось послухайте, що оповідає Нестор-літописець із святої Києво-Печерської лаври золотоверхої. ...У літо 997 року, тобто тисячу років тому, набігли на місто Білгород, що лежало неподалік від Києва, люті степові зайди. Набігли і стали під високими мурами. Не день, не два тривала ворожа облога. З’їли Білгороді всі свої запаси, і почався в місті голод. - Не буде нам порятунку, помремо всі, - забідкалися люди, - треба здаватися. Може хоч хто з нас уціліє. А один старезний дід і каже: - Потерпіть-но ще кілька днів. Спробуємо напасників перехитрити. Тільки принесіть, у кого ще лишилося, по жмені борошна. Та зробіть затірку, та викопайте криницю, та поставте в неї діжку і затіркою наповніть. Потім викопайте ще одну криницю і опустіть туди в діжечці розбавленого водою меду. От люди так і зробили. А далі гукають з валів ворогам: - Нехай кілька ваших прийдуть та подивляться, як нам ведеться в облозі. Вибрали напасники десять кращих мужів своїх та й прийшли. - Пощо ви губите себе? Хоч п’ять літ під мурами стійте, хоч десять – все одно нічого не вистоїте. Гляньте, які в нас криниці чудодійні: в одній затірка, в другій – медвяний відвар. Їж та пий собі донесхочу. Опустили вороги відро в одну криницю, в другу: о диво дивне! Сама земля білгородців годує. Вернулися вони до своїх, розповіли про все, - і обійняв орду страх, і відступилася вона від Білгорода без бою. 2-га ведуча: Оспівана, оповита легендами, казкою в душі наші увійшла українська криниця. По сцені проходять хлопці і дівчата з піснею “Ой у полі три криниченьки”. 1-ша ведуча: У народі говорять: Хто п’є воду з доброї криниці, той добра людина. А маленьким дітям наказують: не кидай нічого в криницю, не плюй в неї – це гріх! Буває в дорозі мучить спрага, покидають сили. Аж ось біля дороги криниця. Підходить подорожній до криниці, нап’ється студеної іскристої води і помолиться Богу за того, хто її викопав. /Уривок із поеми Т.Г.Шевченка “Москалева криниця”/ Взяв якось Заступ і лопату Та й пішов собі у поле криницю копати. “Нехай, - каже. – Колись люди Будуть воду пити Та за мою грішну душу Господа молити”. 2-га ведуча: Криниць в селі було 2-3. Підземну частину криниці мурували з каміння, зверху ставили кадіб, або влаштовували зручне цямриння. Воду з неглибоких криниць витягували деревяною палицею, глибокі криниці мали журавля та вали. Біля криниць клали один-два видовбані з колод жолоби, щоб поїти худобу. Тричі на день біля сільських криниць вирує життя. Парубки напувають худобу, дівчата й молодиці носять воду, і разом з тим тут можна почути всі сільські новини. До криниці виходять з відрами три жінки. (Інсценізація новели В.Стефаника “Новина”). Перша жінка. Чулись-те, сусідко, що витворив Гриць Летючий? Друга жінка. Йой, ґаздине, чом не чула! Третя жінка. Та ж весь світ гомонить: неню рідну дитину в ріці втопив. Перша жінка. Ая, ая... Доцьку втопив, а старша, Гандзуня, випросилася. Друга жінка. Йой, йой, як вони бідували, відтоди, як умерла Грицика. Третя жінка. А діти їсти просять щодень. Перша жінка. Я там мовлю, газдині, як би там не було, а дитина най би жила. Разом. Най би жила. Най би... На сцену виходить Гриць Летючий. Гриць. Най би жила. Най би... Та що я ворог своїм дітям? Люди добрі, то ж моя кров, моя плоть! Оскільки, скажіть мені, скільки я міг знести на своїх плечах того плачу, тої кривди дитячої. Щодень: “Дедю, ми їсти хочемо!” То їжте мене, а що ж я дам вам їсти? Айно як так мучитися – най ліпше вмерти. За що мусять мучитися ті невинні янголятка. Хто їм їсти дасть? Ніхто... А панам скажу: що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані випрати, ані голову змити, ані ніц! 1-ша ведуча: Біля криниці найчастіше садили калину. Це не випадково, адже корінь калини, як і виноградна лоза, пронесений чутливою рукою над землею, вклоняється глибинному джерелу. Чує калина воду через земні глибини, як голос життя, і горнеться до затаєного джерела. У народі кажуть: де калина, там і вода. Це допомагало козакам під час походів знаходити в полі воду. Пісня “При долині кущ калини...” 2-га ведуча: Вважають, що людина тоді стає дорослою, коли самостійно вносить в хату відро води. Тому діти охоче бігли разом з дорослими до криниці. А там де діти, там завжди жвава розмова. До криниці з відрами виходить бабуся з онуками. Хлопчик. Бабусю, а чи наша Україна велика? Бабуся. Велика, дитино, велика... Та що з того? Вона в тюрмі. Дівчинка. А що таке тюрма? Може арешт такий, як тут у нас є на селі. Бабуся. Такий, такий дитинко, лише значно більший... Хлопчик. А чи палиться в нім? Бабуся. О, ні, дитинко, - там ніколи не палиться: ні літом, ні зимою. Дівчинка. То вона бідна змерзла? Бабуся. Змерзла, ще й як змерзла! Хлопчик. Бабусю, а то правда, що вона має на голові терновий вінець? Бабуся. Правда, дитино, правда. Дівчинка. І крівця тече бабусю? Бабуся. Тече, дитинко, тече – ще й руки її скували. Хлопчик. І руки скували? То вони будуть мати великий гріх, що її так страшно мучать. Великий, великий... Я знаю за пташку великий гріх, а за Україну ще більший. О, Коби я так міг, я розбив би двері від арешту, скинув би вінець, розкував руки і випустив Україну на волю. Дівчинка. І я би тобі допомагала. Бабуся. Ох, коби так... Діти з бабусею виходять, допомагають їй нести воду. 1-ша ведуча: З того часу минуло багато літ. Прийшла війна, і Михась вступив в ряди січових стрільців, щоб боротися за Україну, а Вірочка вступила до Червоного Хреста... (До криниці виходять юнак і дівчина. Бабуся благословить їх, кроплячи свяченою водою і промовляючи: “Боже збережи”). Дівчина. Ми повернемося, бабусю. Юнак. Ми визволимо Україну! 2-га ведуча: Бодай на хвилю, а все ж таки вони бачили Україну без тернового вінця, і в ореолі слави – і до цього спричинилися й своїми змаганнями. 1-ша ведуча: Свячена вода. Цій воді приписувалася магічна сила. Нею натирали хворі місця і вірили, що поможе. Найкраще ця вода помагала при вроках, хворобах, що їх спричиняло погане око. Святили воду на Йордан. Все село від старого до малого йшло на річку. Посудину, в якій несли воду, прикрашали і квітами, і стрічками, і хрещатим барвінком. 2-га ведуча: Цього року, як і багато років назад, все село наше прийшло до річки на водосвятіє. І полинуло над рікою слово Боже, і злетіли в небо голуби, і очищувалися душі наші. А коли поверталися з освяченою водою додому, то газда кропив нею всю свою господарку і всю родину, примовляючи: “Будьте такі здорові, як ця йорданська вода!” Дівчата щедрують “Ой, на водах на Йорданах”. 1-ша ведуча: Незнайомих криниця знайомить. Інсценізація уривку з повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. Хлопець. Дівчино, а чи добра вода в вашій криниці? Дівчина. Найдобріша в світі. Хлопець. Та скажи-бо дівчино, з якого ти села?* Чи з Бієвець, чи з Дешок? Дівчина. З Бієвець, а тобі нашо? Хлопець. А хіба не можна спитати? Як тебе звуть? Дівчина. Мелашка. Оце, який ти цікавий! Хлопець. А як твого прозивають? Дівчина. Охрім Балаш. Може хочеш знати як матір звуть! (сміється). А ти сам бієвський? Хлопець. Ні, я з Семигор. Мене звуть Лаврін Кайдешенко. Мелашко, як побачив тебе, то наче з криниці погожої води напився. Твоя краса, твої чорні брови, неначе моє здоров’я. Як глянув я на тебе, то неначе набрався здоров’я. Може ти вийдеш до криниці завтра надвечір... Чи прийдеш, Мелашко? Дівчина. (Тихо). Прийду. 2-га ведуча. А вечором, коли купалися в чистих водах криниць, криниця слухала людські таємниці. “Я зірву для тебе найпахучіші квіти землі, дістану з неба і кину до твоїх ніг зорі, візьму на руки і обнесу навколо світу”. Так говорив він. Вона, дівчина, в якої червоними яблуками щоки і великі, мов сливи, очі, німа від захоплення, дивилася на нього. Віра в те, що все буде так, а не інакше, підносила її до хмар. Але, на жаль, живе на світі і зрада. Уривок з поеми Т.Г.Шевченка “Катерина”. Кохайтеся ж чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люди, Знущаються вами. Не слухала Катерина Ні батька, ні неньки, полюбила москалика, Як знало серденько. Полюбила молодого, В садочок ходила, Поки себе, свою долю Там занапастила. Кличе мати вечеряти, а донька не чує; Де жартує з москаликом, Там і заночує. Не дві ночі карі очі Любо цілувала, Поки слава на все село недобрая стала. Нехай собі тії люди що хотять говорять, Вона любить, то й не чує, що вкралося горе. 1-ша ведуча. Певно, нема в світі ліпших газдів, як у нашому краї. Як поставить газда хату – мов дзвін проти сонця. Як виріже, вималює ворота – наче двері до раю. А криниця біля хати, ніби писанка. Одна краща від іншої. Усміхаються, кличуть до себе: напийтеся моєї води! Така холодна, джерельна, кришталева. Нап’ешся її, і сила появляється. З піснею “Розпрягайте хлопці коні” на сцену виходять хлопці. 2-га ведуча. Криниця глибока. Вода в ній – чиста і смачна. Зачерпав її газда і ніс до хати, де господиня варила вечерю, напував нею коня, прозорі кришталеві бризки летіли – ручки дитини. Але одного дня вода в криниці стала кров’ю. Сторч головою кидали люди людей, кидали солому, обливаючи бензином, потім патрони, гранати, міни, які вузькому кам’яному мішку робили з тіла криваве місиво. То було пекло, в якому горіло все, утворюючи конгломерат з кісток, металу, глини. Так в Яблуневі розправлялися з тими, хто осмілювався мріяти про самостійну Україну. На сцену виходять два хлопці і дві дівчини, накривають криницю чорним покривалом і вклякають біля неї. За ними виходять хлопці і дівчата з стрічками в руках. Дівчата в чорних хустках. Читець. Волає німо безневинна кров, Ями очей глядять в мої зіниці, Втекла вода з-поміж ребер криниці, Аби ніколи не вернутись знов. О, Боже мій, народе мій розп’ятий! О, як болять ці цвяхи у кістках, Ці черепи, що крізь іржаві грати Затято й велемовно так мовчать. Народе мій... А кров це не вода, І крівцю проливати не годиться, І син молитви батькової вчиться; І смерть не запанує над життям. Хлопці і дівчата співають молитву “Боже, послухай благання”. 2-га ведуча. За законом Божим радість життя перемагає горе, смуток. Але в пам’яті людській навіки повинні залишитися Дем’янові лази, Яблунівські криниці і багато інших українських Бухенвальдів, як нагадування про те, що такого більше не повинно повторитися. 1-ша ведуча. В народі кажуть: скільки криниць на землі, стільки зірок на небозводі. І якщо вам доводилось бачити, як падає далі небесниця, знайте, то десь засмутилося джерело. Отже, щоб не загасали зірки, оберігайте живі криниці. Нехай кожному з нас яскраво світить своє іменна зірка. | |
| Переглядів: 4766 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |