| Головна » Статті » Виховна робота » Сценарії заходів |
УКРАЇНА - ЄДИНА КРАЇНА
| Ведучий. Буває часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, Оці степи, це небо, ці ліси, Усе так гарно, чесно, незрадливо, Ведуча. Усе як є - дорога, явори, Усе моє - все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, Що хоч спинись і з Богом говори. Ведучий. Для українського народу, віками позбавленого власної державності та розірваного на частини між сусідніми країнами, проблема єдності завжди була особливо болючою і неймовірно складною. Особливо ця тема актуальна в світлі сьогоднішніх подій, які відбуваються у нашій державі і в східних регіонах зокрема. Як ніколи, важливо берегти світлу пам’ять незліченних жертв, протягом віків принесених українським народом на вівтар незалежності, соборності і державності. Територіальна цілісність України, самовідчуття українських громадян як єдиної нації, скріпленої кров’ю незламних борців, повинні залишатися непорушними. Лише в єдності дій та соборності душ ми можемо розбудувати економічно й духовно багату, вільну й демократичну Україну. Ведуча. Що означає слово «соборність»? Спочатку воно належало виключно до сфери богослов’я та релігійної філософії та означало добровільне єднання людей під покровительством християнської церкви на основі любові до Бога й один до одного. Пізніше набуло ширшого застосування і відійшло від суто релігійного змісту. Під «соборністю» стали розуміти об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє одна нація на єдиній території. Соборність невіддільна від досягнення реальної державності, духовної єдності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої національної держави. Згодом до переліку її невід’ємних атрибутів додалась демократична побудова суспільства. Читець (читає вірш П. Осадчук «Україна моя починається») Україна моя починається Там, де туга моя кінчається, Край дороги, як пісня чаїна, Починається Україна. Україна моя починається Там, де палуба грізно хитається, Там, де в клекотах Чорного моря, Б’є панцерник у царство горя. Україна моя починається Там, де панство навіки кінчається, Де смереки у вільних Карпатах, Як ракети, стоять на чатах. Україна моя починається Там, де доля моя усміхається, І, як небо, як даль солов’їна, Не кінчається Україна. Ведучий. Українська революція 1917-1921 років стала поштовхом для масового, бурхливого єднання східних і західних українців - наддніпрян і галичан - у військовій, політичній, освітянській та культурній сферах. Об’єднавчий рух мав двосторонній, зустрічний характер. Прийняття Акту Злуки стало величною маніфестацією єднання українських земель, виявом політичної консолідації національної еліти, днем народження єдиної незалежної соборної держави, української нації. Ведуча. У січні 1919 року Українська Національна Рада у місті Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об’єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголосив: «По лінії з’єдинення не було між нами двох думок». І, нарешті, завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим Конгресом. Акт Злуки спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. В наступні десятиліття вона стала основним чинником програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху. Ведучий. Нажаль, на початку XX століття реалізувати ідею соборності українцям не вдалося. Втрата державності знову перетворила єдність українських земель на ідеал. Наступним етапом на шляху соборності стали для українських земель важкі та кровопролитні 30-ті та 40-ві роки минулого століття. Друга світова війна змінила мапу України. Вперше у своїй історії наша держава соборувала майже всі свої землі. Обриси повоєнних кордонів УРСР сформувались у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних розмежувань та юридичному закріпленні західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 років. Остаточно сучасна територія України сформувалася у 1954 році із приєднанням півострова Крим. Ведуча. Останній етап соборування українських земель припав на кінець XX століття. Ставши незалежною у 1991 році, Україна отримала міжнародне визнання, затвердила територію, кордони якої були закріплені відповідними міждержавними угодами. Цілісність України була задекларована Верховною Радою України у 1991 і 1996 роках прийняттям відповідного Акту про державний суверенітет і Конституцію України. Нажаль, сьогодні, після анексії Криму Російською Федерацією, цю цілісність порушено. (Звучить пісня Т.Петриненка «Боже, Україну збережи») Ведуча. Про соборність та незалежність України мріяло покоління шістдесятників, які обрали шлях боротьби за свободу творчості і права людини. До нього належали Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, брати Горині, Іван Дзюба, письменники Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Гуцало, Василь Стус, митці Віктор Зарецький, Алла Горська та інші. Ведучий. Духовною опорою українського шістдесятництва, його натхненником, совістю і надією, став Іван Світличний, якому у вересні цього року виповнилося б 85 років. Саме навколо нього зосереджувався тогочасний ренесанс в Україні. Його погляди багато в чому визначали моральний клімат українського інакодумства. Літературознавець і лінгвіст, поет і критик, науковець, людина високоосвічена, він насамперед гуртував талановиту молодь, приваблюючи та вражаючи своєю безмежною відданістю українській справі. До нього тягнулися як до світла. Як більшість людей цього покоління, його не обминули тюрма та концентраційні табори. Неприйняття тодішньої дійсності, участь в акціях на захист української інтелігенції визначили його страдницьку долю... Ведуча. Народився Іван Олексійович Світличний 20 вересня 1929 року в селі Половинкине Старобільського району Луганської області. Він, як Василь Стус та Іван Дзюба, був вихідцем зі Східної України, з Луганщини, краю, який, за словами Дзюби, «дехто хотів би відлучити від України, але який насправді був і залишається українським». Цікавим є той факт, що значна частина українських дисидентів, попри усталений стереотип, походила не із Західної України, а з найбільше русифікованої Східної. Надія, сестра Івана, також була активно задіяна в дисидентському русі і так само, як брат, пройшла крізь табори. Ведучий. На зламі 50-60-х років XX століття покоління молодої інтелігенції було сповнене надії і творчої енергії. В той період, коли ще тривала хрущовська відлига, місцем консолідації молодої української інтелігенції став Клуб творчої молоді, який розпочав роботу 1960 року. Одним із його співзасновників був Іван Світличний. Спочатку, дуже недовго, діяльність клубу була суто культурницькою. Виникли різні секції: поетична, літературна, скульптурна, музична, театральна. Молодь дискутувала, писала, творила. В ті роки домівка подружжя Світличних стає одним з основних місць зустрічей шістдесятників. Пригадувала Михайлина Коцюбинська: Ведуча. «Невеличке помешкання Івана Світличного в Києві на Уманській, 35 стало осередком інтенсивного духовного життя, неофіційним Клубом творчої молоді. То була «світлиця, гостинно відчинена для людей доброго серця і доброї волі», - згадує Є. Сверстюк... Дуг почували себе як удома Василь Симоненко й Іван Драч, Опанас Заливаха й Алла Горська, Іван Дзюба і Юрій Бадзьо, Галина Севрук і Василь Стус, Ігор Калинець і Василь Голобородько. Тут ми відкривали для себе Плужника, Антонича, Зерова. Тут знайшов свій духовний дім Василь Симоненко - Іван був його першим критиком і порадником, пускав у світ його «захалявні» вірші й «Щоденник»... Тут, у цій хаті, записувався на плівку Симоненків «Злодій» та інші поезії, завдяки чому його голос зберігся для нащадків... Тут вони знаходили теплу усмішку, підбадьорливе слово, життєдайний духовний (та й не лише духовний!) харч, невибагливу, але безвідмовну ночівлю...» Ведучий. «Не володіючи ораторським хистом, Світличний якось непомітно й ненав’язливо опинявся в центрі кожної культурної акції... Він був душею самвидаву, цього чи не найреальнішого досягнення 60-х у суспільному поступі... Світличний був живим містком між Східною й Західною Україною, між Києвом і Львовом. Багатьох своїх колег і друзів, зокрема й мене, саме він увів до літературно-мистецьких кіл Львова. Так здійснювалося справжнє національно-культурне єднання. Сьогодні воно видається самозрозумілим, тоді ж його треба було утвердити. І в цьому безперечна заслуга Світличного...» Ведуча. 30 серпня 1965 року - його, науковця, чекав перший арешт, звільнення 30 квітня 1966 року зі статусом «соціально небезпечного»; 1972 року - другий арешт, звинувачення за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда», судовий вирок 1973 року: сім років таборів суворого режиму й п’ять років заслання. Загалом він перебував у спецізоляторі КДБ два роки й два місяці, у таборі - чотири роки десять місяців, на засланні - п’ять років, всього - дванадцять років страждань. Доктор філологічних наук Григорій Сивокінь зазначив: Ведучий. «Ґенієм доброти ми називаємо Світличного чи не в один голос. Але не забуваймо, яким різким, непримиренним виступав він - почитаймо його вірші - до тих, хто замовк, принишк, як тільки гримнуло з ясного неба. Заповітом не тільки племінникові Яремі, а й всім хто вважає себе мужчиною, ... є Іванові афористичні слова «Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?». Читець (читає вірш І. Світличного «Як не я, тоді хто?») Ми - мужчини, й за кодексом честі ми чинимо - Не для вигод і пільг, не для слави й хвали. Є високий, шляхетний закон між мужчинами: Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?... ...Ми, мужчини, на інших кивати не любимо. Кажеш, гиді багато? А ви де були? Ми спитаєм, як слід, і себе не забудемо: Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли? Ти - мужчина? Ти - справжній мужчина? Прекрасно. Хай вітри, хай шторми, хай дев’яті вали, Стій, мов скеля, й пильнуй наш девіз, наше гасло: Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли? Демонструється фільм про І. Світличного «Невідоме з історії» Ведуча. Масштабні громадські протести в Україні, які почалися в листопаді 2013 року, здобули підтримку на всіх континентах, отримали досить влучну назву: Революція Гідності. Справді, ми бачимо в ці дні історичний приклад того, як гідність повстала проти беззаконня, владної тиранії і знищення прав людини; як висока культура і масовий соціальний протест протистоїть дикунству і вузьколобості владоможців. Як солідарність і братерство, взаємоповага і доброзичливість між сотнями тисяч людей, згуртованих довкола спільної мети, освітлює морок залякувань і репресій проти найбільш безстрашних і свободолюбивих громадян, що стали головною загрозою для панівної системи. Чим була революція для кожного з нас? Майдан насамперед став випробуванням на гідність. Ведучий. Гідність - це поняття моральної свідомості, яка виражає уявлення про цінність людини, як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе, і ставлення до неї з боку суспільства, у якому визнається цінність особистості. Ведуча. Поняття гідності вживається в законодавствах численних країн та в міжнародному праві, зокрема, у Цивільному кодексі: гідність визнано особистим немайновим благом, 201-ша стаття; задекларовано право на повагу і недоторканність «гідності та честі» фізичних осіб, пункти 1,2 297-ої статті; зафіксовано право фізичних осіб звернутися до суду з позовом про захист їх гідності та честі, третій пункт 297-ої статті; приниження «честі та гідності фізичної особи» визнано моральною шкодою, яка підлягає відшкодуванню, як наголошує 23-тя стаття. Ведучий. 21 листопада 2013 року, всього за тиждень до запланованого підписання угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, голова діючого Кабінету Міністрів оголосив, що підписання не буде, принаймні, протягом тижня на майбутньому саміті у Вільнюсі. Те, що сталося після цього - був спонтанний народний протест по всій Україні, який розвинувся в добре організовану національну революцію, котра, в кінцевому рахунку, зосередилася в столиці України - Києві. Ведуча. Революція отримала назву - Євромайдан, але цей термін охопив її суть тільки до ночі з 30 листопада на 1 грудня. У ту ніч український режим наказав своєму спеціальному підрозділу міліції «Беркут» розігнати протестантів, більшість із яких була молодь. їх били гумовими та пластиковими кийками. Багато хто з протестуючих студентів отримав важкі поранення, один з них помер, і кілька були заарештовані. Але це призвело до того, що люди масово почали виходити на вулицю, і протест перетворився в Єврореволюцію. Її вимоги тепер включали кримінальне переслідування тих, хто замовив напад, звільнення Кабінету Міністрів, відставку тодішнього Президента України та демократичні вибори з наступним референдумом. Підписання угоди про асоціацію з ЄС більше не було єдиною кінцевою метою. Пізніше були наступні спроби розігнати Майдан, але в кожному випадку люди вистояли. Звучить пісня «Брат за брата». Демонструється відеокліп Ведуча. Ця революція була не лише за людську, а й за національну гідність. Ймовірно, що для різних верств суспільства і, можливо, навіть для кожного українця особисто, це означає щось своє. Гідність означає - жити як європейці, позбавитися від російського гноблення, почуття меншовартості. Революція - це не протистояння Заходу й Сходу, не протистояння України й Росії - це протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й взагалі не розуміє, що це означає. Ведучий. Ще в грудні 2013 року блогери створили кліп на пісню лідера російської рок-групи «Машина времени» Андрія Макаревича «Брошеный Богом мир». Демонструється відеокліп Ведучий. «Я стою не за Євромайдан, я стою за єдину Україну», - так сказав двадцятирічний Сергій Нігоян, громадянин України вірменського походження, один з охоронців Євромайдану. Він народився та проживав у селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровської області, був єдиною дитиною в сім’ї. Батько та мати - вірмени. Родина переїхала жити в Дніпропетровську область з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Сергій активно займався карате, в 2012 році посів третє місце на чемпіонаті Дніпродзержинська з кіокушинкай карате. Захоплювався радіотехнікою. Мріяв вступити до Дніпропетровського театрально-художнього коледжу та вчитися на актора. Ведуча. Однокласниця Нігояна розповіла: «Сергій із самого малку запам’ятався своїми патріотичними пориваннями. Спершу це було захоплення Вірменією. Він навіть часто вірменський прапор носив з собою. Самотужки вивчав культуру своєї історичної батьківщини. Проте побувати у Вірменії Сергієві так і не довелося, хоч і неабияк про це мріяв. А потім його патріотизм дедалі більше почав ставати українським. І до цього він поставився із притаманним йому запалом. Нігоян дуже любив вірші Тараса Шевченка, деякі з них знав напам’ять. Коли почали вивчати історію України - теж вивчав її просто жадібно. У нашому класі він був єдиним вірменином. Але й найбільшим українцем у класі, якщо можна так висловитися. Бо він українську національну ідею справді пропускав через свої душу і серце». Ведучий. Сергій Нігоян не перебував у радикально налаштованих організаціях, не підтримував жодного з партійних лідерів і жодного разу не був помічений у провокаціях або бійках. Тим часом на Майдані він був добре відомий. «Це моє майбутнє теж. Мені жити в цій країні», - відповідав Сергій українською мовою на запитання, чому він тут. 22 січня 2014 року він загинув від поранень в голову, шию і груди, спричинених свинцевою картеччю під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського. Ведуча. Журналіст грузин Георгій Гонгадзе у 2000-му, як і український вірменин Сергій Нігоян у 2014-му, стали символом боротьби за українську свободу й демократію. Символом кривавої боротьби... Демонструється фільм «Сергій Нігоян. Наш Шевченко» Читець (читає вірш Т. Гримарович «Пам’яті Небесної Сотні) Коли, здавалось, вже була несила В бою пекельнім правду боронить - Із неба сотня ангелів злетіла До тих, хто йшов країну захистить. Вони в бою не стали на коліна, Не побоялись смерті та війни. Бо понад все любили Україну Її найкращі, вірнії сини! Ці хлопці йшли без страху за свободу, Без зброї - проти куль і снайперів, Щоб на Майдані стяг свого народу Розлого, вільно, вічно майорів! Їх боротьба священна осявала - У душах їх такий вогонь горів, Що навіть ангелів подивувала Палка відвага мужніх вояків. Та впав один, за ним від кулі - інші... І на Майдані - зупинився час. У цій лункій, такій безмежній тиші Вони лишились вічними для нас. Небесна Сотня - це Героїв сила, Небесна Сотня - наш дороговказ. Хоч душі їх у небо відлетіли - Вони незримо в серці повсякчас. Ми знаємо: Герої не вмирають - Дорослі, літні, вбогі чи малі Вони з висот за нами наглядають, Щоб гідно ми жили на цій землі! Ведучий. Найбільша у новітній історії України трагедія сталася 20 лютого 2014 року. У цей день безжальні вбивці диктатора Віктора Януковича на Майдані Незалежності у Києві розстріляли понад сім десятків найкращих синів нації. їх назвали Небесною Сотнею. Із 104 загиблих свої життя за Україну поклали четверо волинян. Прикро, але хлопці не встигли вписати себе у генетичний код нації. А вони б, без сумніву, подарували країні гарних діточок, які при таких батьках обов’язково стали б патріотами. Не судилося, не встигли... Ведуча. Іван Тарасюк 28 січня йому виповнився 21 рік. Жив із батьками в селі Залісоччя поблизу Олики Ківерцівського району. Сусід Тарасюків по вулиці Михайло Білокуров про Іванка (так називали його односельці) розповідає, що він завжди був усміхнений і охочий до спілкування. Як і будь-який хлопчисько, полюбляв футбол, стояв на воротах. Грав на першість району за футбольну команду із сусіднього селища Олика. Непогано вчився. Закінчив Олицьку школу. Вступив у медичний коледж «Монада» в Луцьку. Готувався стати медиком. Відслужив в армії - в інженерних військах у Дніпропетровську. Був єдиним сином у батьків, єдиною їхньою опорою. На Майдан поїхав у ніч із вівторка на середу, коли надійшла інформація про штурм. Мамі й татові нічого не сказав. Лише у середу зі столиці зателефонував батькові й пояснив: «Хто ж поїде, якщо не я?» Просив не говорити матері. Наступний дзвінок від Івана був уранці в четвер. Останні слова, сказані батьку: «Все, тату, ми йдемо у наступ». Іван Тарасюк був одним із перших, у кого влучила куля снайпера. Ведучий. Василь Мойсей. 23 березня йому могло б виповнитися 22 роки. Родом із м. Ківерці. Навчався в Луцькому інституті розвитку людини Університету «Україна» на 4- му курсі факультету соціальних комунікацій і реабілітації. Обрав благородний фах - допомагати людям поліпшувати здоров’я. Мав активну громадянську позицію, був активістом Ківерцівської міської організації ВО «Свобода». Приїхав на Майдан до Києва в ніч із 18 на 19 лютого. На своїй сторінці у соціальній мережі незадовго до смерті написав: «Краще вмерти вовком, ніж жити псом». Уранці 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Василя влучив снайпер. Його не врятувало те, що був у цивільному бронежилеті. Куля пошкодила важливі кровоносні судини. Помер у 17-й столичній лікарні від вогнепального поранення у грудну клітку. В хлопця залишилися мама, сестра. Був похований 23 лютого в Луцьку на Меморіалі Слави. Провести в останню путь Василя вийшли десятки тисяч людей. Вони скандували: «Герої не вмирають!». Ведуча. Сергій Байдовський Йому було лише 23 роки. Родом хлопець із м. Нововолинська. Жив у 15 мікрорайоні, закінчив школу та Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна». Працював на магістральних нафтопроводах «Дружба» в Дрогобичі. У нього велика родина. На Майдані був не один раз. Востаннє поїхав зі Львова у ніч на 20 лютого. Його проводжала дівчина Світлана, з якою планував одружитись одразу після революції. Мріяв про свою сім’ю і був би гарним батьком. Не встиг... Він багато чого не встиг. На барикадах пробув лише кілька годин. Світлана так написала про коханого у соцмережі: «Наша зустріч була загадковою: він стояв на пероні Львівського вокзалу, а я приїхала пасажиркою дизель-поїзда Ковель-Львів. Так почалося моє студентське життя. Кожну річницю наших відносин ВІН приводив мене на те місце і дякував. Дякував за те, що ми разом, і за те, що я його терплю... Завжди говорив, що я сильна. І заради НЬОГО я старатимусь такою бути... Хотів, щоб я захистила кандидатську дисертацію. Хотів купити машину, житло. Одного разу КОХАНИЙ мені сказав, що колись у нас буде свій дім за містом. Прийшовши з роботи, ВІН гратиметься з нашими дітьми, а я пектиму йому сирники, піцу та варитиму червоний борщ... Планів і мрій було багато. Але в якусь одну мить усе пропало безслідно...» Сергія Байдовського вбила куля снайпера 20 лютого. Ведучий. Едуард Гриневич 31 травня йому мало виповнитися 29 років. Народився й останній рік жив у селі Деревок, що на Любешівщині. Закінчив Рівненський гуманітарний університет за спеціальністю «Комп’ютерні технології». Навчання оплачував сам. Працював у Луцьку в «Інтертелекомі», потім приїхав у рідне село. Ремонтував односельчанам мобільні телефони, проводив Мережу. Всім допомагав. Хотів поїхати на заробітки за кордон. Як розповіла його добра подруга і сестра Наталя, на Майдан Едик їздив тричі. Востаннє вирушив у неділю, 16 лютого. І вже не повернувся. «Поки не почнуть стріляти, вони на компроміс не підуть», - сказав хлопець у телефонній розмові. А в соцмережі написав: «У пошуках кращого майбутнього ми зобов’язані підтримати революцію! Дорослі, не будьте байдужими: якщо не ви, тоді хто - ваші діти будуть захищати свободу... Я впевнений, що найголовнішою метою революції є не дозволити Януковичу і його «общаку» залишитися при владі». У четвер вислав Наталі щоденник, у якому описав те, що робилося на Майдані в останні дні. 20 лютого його не стало: вбито снайперським пострілом у голову. За сценою говориться: Ведучий. Вшануємо пам’ять всіх загиблих героїв хвилиною мовчання. Хвилина мовчання Ведуча. Вічна пам’ять Героям! А завдання живих - не забувати їхніх рідних і покарати винних. Суспільство втратило своїх кращих синів. А батьки, сім’ї - найдорожче, що тільки може бути, - дітей. Читець (читає вірш С. Чабан «А на моїй землі іде війна») А на моїй землі іде війна, Стріляють танки і ревуть гармати. Сповита горем, в чорному вбранні, Сльозами вмилась не одна вже мати. Найкращі з кращих падають від куль, Грудьми своїми землю прикривають. Сумним набатом в селах і містах, Звучать слова: «Герої не вмирають!» Вони живуть навіки у серцях І в пам’яті народу України. І не дозволять нашим ворогам Перетворить Вітчизну на руїни. Ми вистоїм. Здолаємо катів, Як маків цвіт розквітне Україна! На тих місцях, де йдуть тепер бої, В земнім поклоні схилиться калина. Ведучий. Минуло більше ніж півроку із того моменту, як загинули вони - герої, яких народила революція Майдану. Тепер нашу Україну ціною своєї крові, а інколи й життя оберігають учасники АТО в Донецькій та Луганській областях. Ведуча. Група українських кінематографістів зняла відеосюжет, в якому поспілкувалася з хлопцями, які пішли воювати за Україну. «Мене не призивали, я прийшов добровільно. Вважаю, що захищати свою землю і свій народ - найсвященніша задача кожного чоловіка», - каже один із солдатів. «На даному етапі, російські війська - це ворог. Такі самі слов’яни, як і ми. Ми боронимо землю, ми не наступаємо. Але оборонятися можемо до Москви», - говорять хлопці. Всі вони кажуть, що знаходяться в зоні АТО добровільно: «В нас дух козацький незламний». Демонструється відеосюжет Читець (читає вірш П. Мах «…І українцем будь») Ласкавість неба голубу, Злотавість поля на крайліссі Віддам, щоб серцем ти вознісся, - І українцем будь! Нелегку справді боротьбу Тобі прийдеться подолати, Аби жила Дніпрова мати, - І українцем будь! Забудь про вікову журбу, Не підпирай чужого тину, Люби незрадно Україну, - І українцем будь! Ведучий. Реальна соборність України сьогодні означає не просто підпорядкованість українських земель, а громадянське порозуміння усіх регіонів нашої країни. Це національна ідея, яка зумовлює консолідацію українців. Адже всі ми - донеччани, луганчани, кияни, волиняни, галичани, подоляни, полтавчани, слобожанці, закарпатці, кримчани - є єдиним народом. Відчуття єдності допомагає нам будувати свою державу, свою правду і свою волю, як заповідав Великий Кобзар українського народу Тарас Григорович Шевченко. Бо саме в єдності - наша сила і наше майбутнє! Читець (читає вірш Д. Чередниченко «Єдина Україна») Нехай ніхто не половинить, Твоїх земель не розтина, Бо ти єдина, Україно, Бо ти на всіх у нас одна. Одна від Заходу й до Сходу Володарка земель і вод – Ніхто не ділить хай народу, Бо не поділиться народ. І козаки, й стрільці січові За тебе гинули в полях. У небесах сузір’я Лева Нам світить на Чумацький Шлях. Стражденна чаєчко-небого, Єдині два твої крила. Виходим, нене, у дорогу, Аби ти вільною була. Нехай ніхто не половинить Твоїх земель, не розтина, Бо ти єдина, Україно, Бо ти на світі в нас одна. Ведуча. Україна заплатила надзвичайно високу діну за те, щоб Гідність була першою із чеснот кандидата на будь-яку посаду в Україні. І сьогодні можна сказати, що певні якісні зміни вже є. Реформи будуть болісними. Мабуть, кожен відчує це на власному гаманці. Однак буде шалена компенсація через кращу якість життя: більш якісні дороги, кращий доступ до медичного обслуговування та освіти. Ми станемо щасливішими! Ведучий. Шлях до гідного життя непростий, треба змінюватися і у власному сприйнятті світу, і у суспільних відносинах. Тимчасове погіршення економічного добробуту, яке слід очікувати при проведенні реформ, не повинно вести до зневіри, а навпаки - до посилення віри в краще майбутнє України. Сподіваємося, що найзаповітніше бажання українців сьогодні - жити під мирним небом єдиної України без війни - здійсниться. Читець. За соборну вільну Україну Аз молюся, Боже мій, до Тебе: Україну, мову солов’їну, Край пшеничний під блакитним небом, Ріки збережи й сади веселі, Ароматами медів залиті, їх дари солодкі, соковиті; Низпошли нам злагоди в оселі, У Твоїй руці - Твої ми діти; Миру, ласки дай містам і селам, Огради од фарисейства й злоби; Лихо одверни, тяжкі хвороби, Юрби заздрих, ницих та облесних; Сподоби розквітнуть на просторах Яко на земних, так і небесних. Демонструється відеокліп (Звучить церковний Гімн України «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!») Ведучий. На цьому наш виховний захід добігає свого завершення. Будьмо ж гідними громадянами нашої держави! Ведуча. І нехай нас береже Господь Бог ! | |
| Переглядів: 650 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |