Виховна година “Герої для нас як приклад...” (до дня визволення Миргородщини) - Сценарії заходів - Виховна робота - Для батьків - Миргородська гімназія
Миргородська гімназія імені Т.Г.Шевченка Миргородської міської ради Полтавської області
Четвер, 08.12.2016, 20:13
Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Виховна робота » Сценарії заходів

Виховна година “Герої для нас як приклад...” (до дня визволення Миргородщини)

Сценарій години спілкування за темою:
“Герої для нас як приклад...”
(до дня визволення Миргородщини)

Автор: Савастеєнко Ольга Семенівна,
класний керівник 11-Б класу

Зміст виховної діяльності: Ціннісне ставлення до суспільства і держави
Час проведення: 45 хвилин
Місце проведення: класна кімната
Мета. Вклонитися пам'яті полег¬лих в роки Великої Вітчизняної вій¬ни, вшанувати живих. Виховувати любов до Вітчизни, патріотичні по¬чуття підростаючого покоління.

Хід заходу

Древній, обікрадений народе!
Над тобою прошумів розбій,
Та кати не вкрали твою вроду,
Не висушили дужий мозок твій

Чим далі відходять від нас грізні роки Великої Вітчизняної війни, тим чіткіше та яскравіше постає подвиг нашого народу і відвага збройних сил. 15 вересня учні були особливо схвильовані. Гарно одягнені, з квітами і подарунками, вони чекали на зустріч з ветеранами Великої Вітчизняної війни.
Класний керівник коротко розповідає учням про цю славетну дату – річницю визволення міста, наголосила на священному обов’язку кожного вічно берегти пам’ять про героїв війни. А потім ветерани поділилися спогадами. Розповідь була дуже цікавою і трагічною. Особливо вразило те, що Олексій Петрович виявився нашим випускником. У 1941 році він закінчив нашу школу і пішов на фронт воювати, а пізніше, в вересні 1943 року в складі 93-ї Миргородської дивізії він звільняв наш рідний Миргород від фашистів. Гімназисті затамувавши подих слухали сивочолих ветеранів. На завершення зустрічі п’ятикласники виразно читали вірші про війну та подарували квіти гостям.

Святий для миргородців день

18 вересня – святий для кожного миргородця день: День міста, День визволення й День партизанської слави. У ці дні ми традиційно несемо квіти до стели визволителям, вшановуючи бійців 93-ї та 373-ї Миргородських стрілецьких дивізій, які саме за визволення нашого міста отримали почесну назву «Миргородські». Небачена мужність і героїзм радянського солдата увічнили граніт і бронза пам’ятників, меморіальних комплексів. Майже три роки Радянська Армія вела запеклі бої на землі українській. Початком повного звільнення України від німецько-фашистських загарбників стала історична Курська Битва, що тривала з 5 липня до 23 серпня 1943 року, в якій брали участь більше 4 мільйонів чоловік з обох сторін.
Учні гімназії взяли активну участь у всіх міських заходах з цієї нагоди. Учні 7-х та 8-х класів разом з класними керівниками утворили живий коридор і щиро вітали наших ветеранів, які пройшли урочистою ходою центральною вулицею міста. Педагогічний колектив разом з гімназистами прийшли на урочистий мітинг до обеліску Вічний вогонь, щоб вшанувати пам’ять полеглим у буремні роки війни та покласти квіти до обеліску. Теплий сонячний день, спогади ветеранів, квіти у обеліска – все це назавжди запам’ятається молоді. Вічна пам’ять полеглим героям!

Читець (на фоні мелодії пісні, з квітами ромен в руках).

Цвіте ромен у полі над Хоролом,
Цвіте ромен і радує усіх,
А моє серце повниться журбою
За всіх отих, хто в цих полях поліг...
І кожна квітка, як солдатська доля,
Нагадує про біль воєнних літ.
Цвіте ромен, біліє серед поля,
Колише вітер тихо ромен-цвіт.
І знову над заплавою тумани,
І падає на луг дзвінка роса...
Ці квіти, наче сиві ветерани,
Бринить на пелюстках жива сльоза,
А, може, то вдовиця плаче сива,
Що не дочекалась чоловіка із війни?
Вона благає ніжну квітку білу:
«Ромен, коханого мені ти поверни!»
Я знаю, хто загинув, вже не встане,
Нам їх уже ніколи не піднять.
Нехай цвіте ромен, нехай не в'яне,
Бо в нім — людської пам'яті печать

Ми чоло доземна схиляємо
Перед лицарем-бійцем,
Над священними могилами
Клятву вірності складем.

Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941—1945 рр. Не щезне з пам'яті людської, не йде в забуття великий подвиг нашого народу — його битва, його перемога над фашизмом. Хіба можна забути, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.
Ми запросили розпо¬вісти про Україну в роки Великої Вітчиз¬няної війни учасника тих подій.
(Звучить пісня «Степом, степом..», сл. А.Негоди, муз. А. Пашкевича).

Ніхто не забутий,
на попіл ніхто не згорів...
Солдатські портрети
на вишитих крилах пливуть.
1 доки є пам'ять в людей
і живуть матері,
Доти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

(Мелодія пісні «Журавлі»).

Вони не повернулися з війни,
Мені привиділось, немов солдати,
Які не повернулися з боїв,
Не полягли, а залишились жити,
Перетворившись в білих журавлів.

Стоять, замислившись, тополі,
Бійців нагадують мені —
Отих, полеглих в травах, в полі,
В кривавих січах на війні.

Не тільки зграйна журавлями
В небесній синяві летять —
Вони в гаях, поміж полями,
В степах тополями стоять.
Торкнутись силяться зеніту,
Немов з легенди, мов живі,
Вони, здається, всього світу,
Усього людства вартові.

Їх прийняла війна, лишивши списки
Загиблих в праведнім бою,
Застигли в тузі обеліски
В гранітнім кам янім строю.

їх імена на мармурі куту,
На граніті і на металі,
Щоб кожен їх знав:
«Ніхто не забутий,
Ніщо не забуте!»
І безвісти ніхто не пропав.

Пройдуть роки. Нас¬тане 3000 рік. Не буде в живих і нашо¬го покоління, але хтось із вдячності йтиме сюди...Бо пройдуть роки, століття, але вічний вогонь пам'яті не задують вітри перемін, не зітруть століття.
Діти, і в Україні не було сім'ї, яку б не торкнулося горе, що несла війна. Згадайте села, що згорі¬ли, стерлися з лиця землі, міста ро¬зорені, але не підкорені, згадаймо про кожну вулицю, про розбиті мрії і нездійснені надії. Солдати Великої Вітчизняної війни на смерть стояли за кожен метр своєї землі, горіли в танках, йшли під лід, везучи хліб бло¬кадному Ленінграду, вмирали в кон¬цтаборах, але не вторгалися в чужі території, а несли визволення краї¬нам Європи.
Крізь дощі і сніги, крізь роки І лихоліття говорять з нами ті, хто не повернеться сьогодні, не зустріне цю весну) Вклонімося їм низько!
Ми схиляємо голови перед пам'яті тю дідів і прадідів, однополчан, друзів, рідних.

(Хвилина мовчання).

Після війни люди довго» могли звикнути до тиші. А потім навчалися цінувати її. Помовчимо.

(Музика «Солов'ї, солов'ї'»).

Обеліски, пам'ятники Скільки їх? Але чому немає пам'ятне матері, що досі чекає з війни сина, вдовам, жінкам високої краси вірності, які виконали останній заповіт чоловіка - вивели в люди дітей.

Вийшла в степ широкий
Мати посивіла,
Виплакала очі від журби вона,
Біля квітів маку стала, заніміла,
І згадалась знову матері війна
І почула голос сина над житами -
То зітхала мати, то вогонь палає
«Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо
Я своєю смертю смерть потопає
На моїй могилі нині квітів море,
Ти в думках до мене линеш з дали
І твоє невтішне материнське горе,
То прокляття вічне паліям війни»

Ветерани! Скільки горя випало на ваше покоління! Але ви мудрі, ви умієте прощати і любити. Спасибі, що вистояли, щ перемогли. Якби не ви, не було б сьогоднішнього свята. Прийміть від нас квітни подарунок пісню, яку ви знаєте і любите
Хай звершене батькам і дідами, усім поколінням, яке пройшло війну, наснажує нас на добрі справи в ім'я зміцнення українські держави, створення всім, хто живе в Україні, щасливого і заможного життя. Здоров'я вам, добра і злагоди!

(Ветеранам вручаються подарунки, виготовлені своїми руками.)
Звеличте відвагу, з якою вони нам служили, Вони цю повагу тернистим життям заслужили

Тим, у кого в 20 на скронях з'явилась сивина,
Тим, хто своїми руками борони тягав,
Тим, хто колгоспи з руїн піднімав,
Тим, хто сам дітей рятував,
Тим, хто переніс лихоліття війни,
Це свято присвячуєм ми.

Травень сорок п'ятого був щедрим на теп¬ло. Буйно квітував бузок, і величезні пахучі оберем¬ки його кидали солдатам, які поверталися в рідні краї з важких воєнних доріг. Як на них чекали! Чекали чоловіка, батька, коханого...
Не всі повернулися з воєнних доріг: чорні хусти¬ни печалі ще довго покривали передчасно посивілі голови солдатських вдів.
Скільки їх — молодих, вродливих, убитих горем — залишилося жити в самоті. Ніхто не вів тоді тієї сумної статистики.
Важко їм доводилося. Проте, так уже влаштоване людське буття: живі мусять жити. І вони жили, Давали лад собі, дітям, господарству.
Скромно живуть солдатські вдови. Несп¬раведливо мала в них пенсія. Отож живуть, щоб ніко¬му не заважати, невістку чи зятя, крий Боже, не зобидити і догодити всім — і внукам, і правнукам. Низько-низько вклоняємося вам, дорогі солдатки. Ро¬зум ваш світлий, досвід великий, мудрість життєво потрібні всім нам. Здоров'я вам на довгі роки!

Ой, літали в небі в парі журавлі,
Та звили гніздечко рано навесні.
Троє журавляток вивели вони,
Захищав їх батько дужими крильми.
Разом всі літали в небі, в висоті,
Доглядали діток ніч і день при дні!
Та одного разу журавель пропав,
Зосталась журавка й троє журавлят.
Плаче журавлиха, все літа, літа,
Журавля шукає в полі, де жита.
Виглядає милого, щастя-долі меде,
Вірить, що вернеться, вірить — що прийде...

Чим виміряти невимовний біль вдови¬ного серця, невичерпний смуток її очей, коли й до¬нині пам'ятає, як у домівку прилетіла страшна звістка: «Ваш чоловік загинув смертю хоробрих». Відразу обірвались усі надії. На тендітні плечі лягла тяжка чоловіча робота і безкінечні думи й турботи про дітей, котрих самій доводилось ставити на ноги. Вони, жінки, відбудовували господарство, орали й, часом навпіл зі своїми сльозами, засівали землю, на¬лагоджували повоєнне життя. Чимало незгод випало на їх долю. Тому на їх обличчях передчасно з'явили¬ся глибокі зморшки, голови покрились інеєм сиви¬ни.

(Звучить пісня «Мамина коса»),

Кажуть, що у війни — не жіноче облич¬чя. Я не знала війни, але не можу позбутися думки, що у війни — обличчя вдови. В моїй дитячій пам'яті війна залишилася плачем згорьованої жінки, що одержала похоронку. Той плач не забувається. Від нього стискається серце. Жінок із долею воєнних вдів залишилось серед нас небагато. Зараз вони час¬то хворіють, бо дуже тяжкі випробування лягли у житті на плечі. Скільки горя, скільки безнадії вони пережили... Сивою журавкою кружляє вдовина пам'ять, а чоловіки живі у їхніх серцях, і сліз немає, — усі виплакані безсонними ночами, сил лишилося мало.
Категорія: Сценарії заходів | Додав: VVS (15.10.2012)
Переглядів: 12593 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 1.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]