Виховна година «Є пам'ять, якій не буде кінця» (до дня визволення Миргородщини) - Сценарії заходів - Виховна робота - Для батьків - Миргородська гімназія
Миргородська гімназія імені Т.Г.Шевченка Миргородської міської ради Полтавської області
Четвер, 08.12.2016, 20:14
Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Виховна робота » Сценарії заходів

Виховна година «Є пам'ять, якій не буде кінця» (до дня визволення Миргородщини)

Сценарій виховної години за темою:
«Є пам'ять, якій не буде кінця»
(до дня визволення Миргородщини)

Автор: Кравченко Наталія Миколаївна
класний керівник 8-В класу

Зміст виховної діяльності: Ціннісне ставлення до праці
Час проведення: 45 хвилин
Місце проведення: класна кімната
Тема. «Є пам'ять, якій не буде кінця».
Мета: 1. Знайомство з героїчними сторінками історії нашої країни, нашого міста.
2. Формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його героїчного минулого.
3. Виховання ціннісного ставлення до суспільства і держави.
4. Виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності.
5.Формування і розвиток на прикладі подвигу людей старшого покоління мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни.
6. Виховання любові до рідної країни та своєї маленької Батьківщини.
Обладнання: комп'ютер, мультимедійний проектор, екран, магнітофон, диски із записом пісень «День Победы», «Священная война», «Молитва», «Мне кажется порою, что солдаты…», відеоролики (хроніка) «Велика Вітчизняна війна», «Звільнення Кіровограда».
Виставка малюнків учнів на тему «Війна. Перемога. Пам'ять».
Класна кімната оформлена відповідно до тематики заходу.

ХІД ЗАХОДУ

Величний подвиг в ім’я людства – поза часом

Учитель. Метроном відлічив 67 років від дня, коли закінчилася Друга світова війна і 69 років з дня визволення Миргородщини, найстрашніша з чотирнадцяти тисяч війн, які пережило людство за останні п’ять з половиною тисяч років. Цей чорний шлях світових цивілізацій, оплачений життями мільярдів воїнів усіх країн, усіх націй і народів.
(Перегляд відеоролика «Велика Вітчизняна війна»)

1-й учень.
Війна і смерть – дві сестри, ніби пара,
Які крокують разом вже віки…
Це – ніби чиясь невблаганна кара,
Що слід лишає на усі роки.
Війна… Ти був там? Ні? То ти щасливий,
Бо ти не бачив сльози, біль і кров,
Не бачив ти, як погляд свій зрадливий
Кидала смерть на юних знов і знов.
Чи бачив ти, як проводжає мати
Свого єдиного, не воїна – дитя,
І молить Бога, щоби дочекати,
Або за нього дать своє життя?
Чи чув ти тихий плач дівчини,
Коли почула вість, що вже нема
Того, до кого серцем лине,
І що тепер вона уже одна?
А може, ти вдовиний погляд бачив,
Тої вдови, що на руці дитя,
Що ще недавно тато сина няньчив,
Сьогодні ж – сирота оце маля?
Чи хоч у сні до тебе приходила
Ота проклята усіма війна,
Яку ще в сорок п'ятім загасила
Чарівна, бажана і прошена весна.
(Звучить мелодія «Молитви» )

Учитель. Другу світову (1939-1945 рр.) розв’язав гітлерівський фашизм. У ній брала участь шістдесят одна держава з населенням один мільярд сімсот мільйонів чоловік. У збройних силах перебувало сто десять мільйонів чоловік, з них більше половини загинуло. А число тих, що загинули у всіх війнах, перевищує чотири мільярди.
Важкий тягар Другої світової ліг на плечі нашого народу. Саме на радянсько-німецькому фронті були розгромлені основні сили фашистської Німеччини, і радянський солдат підняв над скореним Берліном переможний Прапор. Для нашої країни та війна була Вітчизняною, всенародною. Про це з першого дня прозвучало з вуст поета В. Лебедєва-Кумача та композитора О.Александрова. Їх пісня «Священная война» стала голосом і совістю всього народу, який піднявся на захист Батьківщини. Пісня надихала людей на ратні й трудові подвиги. Вона стала символом могутнього духу нескореності.
Не було людини, літньої чи молодої, щоб у її серці не кипів той урочисто-гнівний заклик.
(Звучить грамзапис пісні «Священная война»)

Учитель. Вірш опубліковано вже 24 червня 1941 року в газетах «Известия» і «Красная звезда». Того ж дня була написана музика.
Дорогою ціною дісталась нашому народові перемога.
2-й учень.
Було те давно, але слід пам’ятати
Про смерть і життя, і про гуркіт гарматний,
Про те, як війни розгорнулися крила
Й дорогу до світла людині закрили.
Як сутінки лиха на землю спустились,
І горе безмежне по світу розлилось.
Безжальні фашисти на нас наступали,
Родини вони без батьків залишали.
Молилися вдови і плакали діти,
Безсилих прокльонів і сліз не злічити.
І марно нещасні солдат виглядали,
Бо ті за Вітчизну життя віддавали.
Із різних країв всі, далеко від дому,
Боролись пліч-о-пліч на полі одному
Та гинули в битвах. Одних впізнавали,
І з болем у серці їх друзі ховали.
Ім’я невідомих у часі зникали,
Їх братські могили навічно прийняли.
В зажурі над ними берези схилились,
Сумують за тих, що в війні залишились.
За тих, хто сльозами і кров’ю умиті,
За тих, що їх віру не можна зломити.
І нині у серці ми будем тримати
Пошану до тих, кому ім’я – солдати.
Їх кров не упала на землю даремно,
Серця їх схололи – тому ми живемо.
Тепер же хай квіти червоні і ніжні
Зігріють холодне могили підніжжя.
Було те давно, але слід пам’ятати
Дев’ятого травня немеркнучу дату,
Про день Перемоги над ворогом клятим,
Яку здобували безсмертні солдати.
Лунає над світом і кожному чути:
«Ніхто не забутий, ніщо не забуто!»
3-й учень. 18 вересня жителі вічно юного і водночас древнього міста Миргород відзначають головне свято територіальної громади – день міста. Точна дата заснування козацького містечка не відома, але 18 вересня 1943 року воно народилося вдруге. Саме тоді над ним замайорів Прапор Перемоги ціною в тисячі життів. А тому вшанування цього дня своїх полеглих героїв та сивочолих визволителів уважають за синівський обов’язок всі жителі та численні гості Миргорода.
Миргород був захоплений 14 вересня 1941 року.
Після визволення в Миргороді залишилась 373 Миргородська, тричі орденоносна дивізія, що пройшла шлях від Чебаркуля до Праги.
Выполняя боевую задачу, дивизия совершила длительный марш от станций Колодезная и «213-й километр» до Полтавщины. В первых числах сентября вошла в соприкосновение с противником сначала под Зеньковым, а затем под селом Лютенька Гадячского района. За три дня кровопролитных боёв за село дивизия потеряла более пятисот человек убитыми и столько же ранеными. 11 сентября 1943 село было очищено от оккупантов. Развивая наступление дивизия форсировала Псьол, освободила много населённых пунктов Полтавской области и 18.09.1943 вместе с частями 93-й стрелковой дивизии освободила Миргород. 19.09.1943 приказом ВГК 93-й стрелковой дивизии и 373-й стрелковой дивизии было присвоено наименование Миргородских.
Освободив затем Хорол и овладев населённым пунктом Семёновка, дивизия в конце сентября выходит к Днепру и принимает участие в боях по овладению плацдармами на правом берегу реки.
В роки ВВВ Миргород приймав американські літаки, які зробили декілька результативних та важливих налетів на Німеччину.
Полтава. На території Полтавщини був створений концентраційний табір. Він знаходився на території Береківки (Жовтневий район), прилягав до вулиць Слюсарної (Баяна), Красіна та кутка Пушкарівка. Створений цей концтабір був гітлерівцями після окупації міста Полтава 18 вересня 1941 року і діяв до вересня 1943 року. До концтабору входив госпіталь для військовополонених, що містився у приміщенні школи №27 і на території обласної лікарні. Тут, як і в інших таборах, відбувалось масове знищення населення України. Відбувались знущання не тільки над дорослими а і над дітьми.
Всього під час окупації в Полтаві загинуло 18 тисяч 200 людей, в тому числі і мирного населення. Всього під час тимчасової окупації на Полтавщині загинуло 221895 чоловік. Понад 156 тисяч юнаків та дівчат як невільників гітлерівці вивезли на каторгу до Німеччини. Були вщент спалені Велика Обухівка, Баранівка, Сакалівка, Панасівка та інші села. В самій лише Великій Обухівці Миргородського району нацисти розстріляли 315 чоловік, 137 чол. Вивезли до Німеччини. Жахливу розправу вчинили катюги 19-23 вересня 1943 року перед своїм відступом у селі Великі Липняги Семенівського району. Есесівці спалили село, загнали живих людей в палаючі хати, кидали в вогонь дітей. За ці дні вони закатували 371 чоловік.

Учитель. Не кожному судилося вижити. Мільйони людей загинули в боях, в таборах смерті, під час варварських обстрілів і бомбардувань міст і сіл. Мільйони сплять вічним сном біля стін міста на Неві і Москви, на березі Волги, у степах України, на берегах Дніпра, Інгулу, Синюхи, Ятрані, у незлічених братських могилах одинадцяти країн Європи. У цій запеклій боротьбі разом з братами по зброї (тепер – із країн СНД) брали участь і уродженці Приінгульського краю. Увесь світ захоплювався мужністю радянського солдата. І це назавжди залишиться в історії людства, це навічно залишиться в пам’яті нашого народу. Знову і знову подумки повертаємося до минулого. Без минулого немає майбутнього. Повертаємося не тільки тому, що пережите залишає невиправний слід у пам’яті, але і для того, щоб мати уроки на майбутнє. Щоб увиразнити нашу пам’ять про Велику Вітчизняну, щоб не розгубити її в скороминучих і розтривожених буднях сьогодення. Величний подвиг в ім’я людства – поза часом. Пам’ять – незгасна. Всім, хто поліг у боях, вічна пам’ять! Низький уклін визволителям, які принесли нам таку довгоочікувану весну 45-го, весну Свободи, Життя і Щастя!

4-й учень.
Є в нашому парку алея сумна.
В кінці її – братська могила.
Вкарбовані в вічність бійців імена,
І бронзовий воїн над ними.

(Перегляд слайдів «Пам’ятники героям війни» під пісню «Мне кажется порою, что солдаты…» )
Вшанування пам'яті загиблих хвилиною мовчання.
5-й учень.
У час важкий, у час негоди
Життя ви врятували нам.
Можливо, ми не розумієм,
Крізь що пройти дісталось вам,
Але ми зберегти зумієм
Той мир, що нам ви принесли.
(Звучить пісня «День Победы»)

Класний керівник пропонує учням взяти участь у створенні проекту-літопису «Ордени і медалі в моїй родині», а також у конкурсі творчих робіт на тему «Миргород – моє місто, мені в ньому жити, мені його створювати»
Категорія: Сценарії заходів | Додав: VVS (15.10.2012)
Переглядів: 13561 | Рейтинг: 3.5/8
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]